Повоювавши у Китаї й покерувавши на київських промислових гігантах, городищанин повернувся додому, на землю, подаровану... Енгельгардтами.

Юрій Підберезний із Журавки, що на Городищині, свого часу виконував "інтернаціональний обов’язок" на Далекому Сході, брав участь у подіях "холодного літа 1953 року", надсилав "Київські" торти особисто Брежнєву... А потім перебрався з Києва у сільську глибинку.

Народився Юрій у 1929 році в Орловці, куди приїхали вчителювати його батьки. Мати, Марія Євгенівна, була з багатодітної родини, а тому у Юрія було два дядька і чотири тітки. Усі вони були непересічними особистостями – один працював директором школи, другий – офіцером царської армії (після повернення у село його розстріляли як контрреволюціонера).

Але найцікавішою в пам’яті Юрія Костянтиновича залишилася тітка Єфросинія. Ще до революції вона працювала інспектором народних шкіл. Після встановлення радянської влади – вчителювала. Тітка була набожною і не зрікалася віри. Це й призвело до конфлікту, в результаті якого вона залишила школу і пішла в колгосп. Згодом тітка Єфросинія стала ланковою буряківників і навіть зібрала врожай понад 500 ц коренеплодів. Керівництво колгоспу вирішило зробити з неї власну п’ятисотенницю і поставило вимогу: взяти письмове зобов’язання, що наступного року її ланка збере ще більший врожай. За це світила урядова нагорода (можливо орден!). Але тітка відмовилася і сказала: "Яке може бути зобов’язання? Що Бог дасть, те й зберу"...

Звістку про початок Великої Вітчизняної війни Юрій почув по радіо. Батька мобілізували відразу. Він брав участь в обороні Києва, де і загинув у Голосіївському лісі 29 серпня 1941 року.

Відразу після звільнення села, а Юрію вже було 15, хлопець був залучений до юнацького воєнізованого загону "яструбків". Допомагав підтримувати порядок в селі. Мав навіть зброю – гвинтівку.

Служити Юрію довелося у Приморському військовому окрузі. Місцем дислокації стала станція Наньшань-лінь, поблизу Порт-Артура, в КНР. В обов’язки Юрія входило підтримання зв’язку між спостережним пунктом і вогневими позиціями. Це був той період Корейської війни, коли армія КНДР відступила майже до території КНР. І саме звідти, за допомогою радянських воїнів, вівся вогонь по ворогу.

Проживали радянські бійці в казармах, які були обнесені огорожею із листової сталі. Пізніше китайці запропонували забрати сталь для виробництва зброї, а взамін, буквально за день, збудували кам’яний мур. Годували воїнів добре. Листування було дозволено, але пошта переглядалася. Могли щось викреслити або просто "загубити" лист. Юрій у першому листі написав матері: "Забери у нашого сусіда книгу "Порт-Артур", бо він пустить її на цигарки". Так мати зрозуміла, де служить син, і у відповідь написала: "Книгу забрала". Хоча насправді в сім’ї такої книги не було.

Китайці, з якими довелося воювати разом, ставилися до радянських воїнів по-дружньому, цінували їх як військових спеціалістів. А ще вразило тоді те, що китайські поселення були в чистоті і порядку, а на будинках і крамницях не вішали замків.

У травні 1951 року Юрія Підберезного викликали в Порт-Артур і направили у Хабаровськ у вище артилерійське училище, а після його закінчення, в червні 1952 року, – до Владивостока на посаду командира взводу артилеристів. Тоді ж він отримав відпустку на 45 діб.

Повертався з Орловця через Москву, поїздом, який долав далекий шлях до Примор’я за 18 діб. У дорозі познайомився з молодою випускницею Ленінградського інституту, яка за направленням теж їхала у Владивосток. Її звали Раїса Бараннікова. Дівчина хлопцю сподобалася, і вже через декілька днів знайомства він упевнено заявив: "Ти будеш моєю дружиною!" Розписалися через місяць у Владивостоку.

У вересні 1953 року, в зв’язку з напруженими політичними подіями (спроба заколоту Берії), частину військовослужбовців з Далекого Сходу перекинули поближче до центру країни, в Західну Україну. Так лейтенант Підберезний з молодою дружиною потрапив до Львова. А наприкінці року він демобілізувався.

На той час йому було 24 роки. Жінка була при надії. І треба було якось влаштовувати цивільне життя. Юрій закінчив Львівський кінотехнікум і деякий час працював завідувачем райвідділу культури. Проте неспокійна душа прагнула іншої професії, і він заочно закінчив Київський інститут народного господарства. За новим фахом почав працювати економістом на військовому заводі.

У 1966 році сім’я переїхала до Києва. Юрій Костянтинович працював головним економістом на кондитерській фабриці ім. Карла Маркса. Проте наступні два роки він згадує як "солодку каторгу". Всі хотіли мати найкращі цукерки та інші солодощі. Чого варті були номенклатурні "пайки". Щоп’ятниці солодкі презенти треба було направляти столичній верхівці, а щосуботи великий "Київський" торт і найкращі цукерки – до Москви, особисто Леонідові Брежнєву.

Далі Юрій Підберезний працював начальником планового відділу Інституту електрозварювання ім. Патона, заступником директора заводів "Дормаш", "Українські самоцвіти", "Харчомаш".

У 1988 році Юрій з дружиною залишають гамірливий Київ і переїжджають у сільську глибинку, на Черкащину, в с. Журавка Городищенського району. Тут були корені його родини по материнській лінії. Її дід отримав цю землю ще від пана Енгельгардта. Працював Юрій Костянтинович завідувачем господарства колгоспу ім. Горького, звідки й пішов на заслужений відпочинок.

Весь цей час зростала, давала нові пагони, розгалужувалася родина Підберезних. Юрій і Раїса виростили двох доньок. Галина – фізик-науковець за освітою і культуролог за покликанням. Наталія здобула торгово-економічну освіту і працювала за фахом. В сім’ї Галини виросли два сини: Юрій і Микола. Обоє закінчили Київський державний університет ім. Шевченка, захистили дисертації з астрофізики в м. Упсала в Швеції! Юрій і нині, маючи сім’ю і трьох дітей, проживає у Швеції. Микола повернувся до Києва. В сім’ї Наталії – дві доньки: Олена і Тетяна. Обидві економісти, живуть нині в м. Калгарі в Канаді. Тетяна заміжня, має двох дітей.

Онуки і правнуки Підберезних проживають сьогодні в далеких краях. Але вони не забувають малої Батьківщини їхніх предків. Із Канади і Швеції щороку прилітають в Україну і приїздять до Журавки. Бо саме тут їхнє коріння, що єднає велику і дружню родину.