Офіційну біографію занадто "пригладжено"

Народився Лютий 21 січня 1923 року в Городищі. На війні загинув батько. Сам потрапив на фронт на початку 1944 року. Був командиром відділення, командиром взводу автоматників.

На березі Одеру, неподалік від містечка Дюрхейн, гітлерівці зосередили великі сили і намагалися утримувати одну зі зручних висот для прикриття відступу своїх частин. Під час форсування ріки радянськими військами було тяжко поранено командира взводу, і сержант Лютий узяв командування на себе. Він уміло організував переправу бійців на протилежний берег, але також був серйозно поранений. Невдовзі в Городищі мати отримала повідомлення, що її син загинув смертю хоробрих і що йому посмертно присвоєно звання Героя. Але насправді нашому земляку пощастило вижити! Довго пролежав скривавлений на полі бою, доки його підібрали і відправили в шпиталь. Півроку лікувався і восени 1945 року повернувся у рідне Городище. Через два роки він отримав заслужену Золоту зірку.

Сказано майже все, крім головного. Аж занадто обтічно розповідається про сам подвиг...

Радянського розвідника вилікували гітлерівці

По більш детальну інформацію звертаюся до його сина Валерія Лютого. Йому 59 років, живе у Смілі, працює зубним техніком. Виявилося, що бойовий шлях Григорія Лютого був ще більш тернистий, ніж можна уявити.

– Після звільнення Городища батька мобілізували до армії разом із на півроку молодшим його дядьком Василем, – розповідає Валерій Лютий. – Так от, незабаром після сутички з німцями, вони – беззбройні недосвідчені хлопці, порозбігалися додому. За це їх запроторили у штрафбат. А вже після поранення (за всю війну отримав 13 поранень) батько воював у розвідці. Він знав німецьку мову, адже закінчив школу на відмінно. Його підрозділу поставили завдання замінувати міст через Одер і під час фашистської контратаки пропустити піхоту та, зірвавши міст, "відрізати" їхні танки. Під щільним вогнем ворога до мосту дістались лише двоє із сімнадцяти розвідників, хоч вони й були переодягнені у німецьку форму. Товариш був поранений, тому батькові самотужки вдалося встановити міни буквально перед носом у фашистів, які вже виходили з-за лісу, і в потрібний момент підірвати міст. Коли наші притиснули їх до берега, батькові довелось відстрілюватись. У нерівній сутичці його було поранено, прострелили легені. Німці підібрали непритомного розвідника і доправили до есесівського шпиталю. Зважаючи на форму, вирішили, що їхній. Зробили операцію, інакше б не вижив. Потім зрозуміли, що він радянський (мабуть, кричав від болю), але ставились до нього лояльно, як до свого, навіть шоколад давали. Відчувалось швидке закінчення війни…

Від репресій врятувала Зірка Героя

Коли Григорій, ще дуже хворий, прибув додому, його мати була вкрай здивована такому "воскресінню". Доглядала його. Було молоко – корову німці не відібрали. Сім’я ще певний час отримувала за сина виплату, як за полеглого. І тут за справу взялися енкавеесівці – вхопились і почали "копати" за ті гроші. Постало питання про виключення Григорія з Уманської кооперативної школи, де він навчався. Аж раптом надійшов виклик до Москви для вручення Зірки Героя. Там зібралось з двісті осіб таких, як він, "посмертників" – молодих та сивих. Григорій розповідав сину, що, як вони зібрались, випили та почали згадувати, такий рев стояв, що чуби дибом ставали. Нагороди вручав голова Президії Верховної Ради СРСР Михайло Калінін. Й ту кримінальну справу на матір Героя вдалося зам’яти.

Григорій Лютий продовжив навчання в інституті кооперації. Працював заготівельником, начальником заготконтори, а потім аж до самої смерті у 1986 році – був головою Смілянського районного споживчого товариства. Його райСТ було одним з найкращих у Радянському Союзі. Амбіції Лютого поєднувалися з його порядністю і людяністю. Був нагороджений орденом Жовтневої революції, шістьма медалями. Перед смертю він сказав синові: "Хочеш знати, як я життя прожив? Побачиш, скільки людей прийде на мій похорон". І дійсно, пів-Сміли його проводжали. Народу було, як на першотравневій демонстрації.

На жаль, немає вулиці Григорія Лютого ні в Городищі, де він народився, ні у Смілі, де довгий час працював. Щоправда, декілька років тому до сім’ї Героя надійшла пропозиція назвати на його честь вулицю в одному з міст України. Але зажадали, щоб родина заплатила за це 10 тисяч доларів...