У лютому 1944 року шестирічним хлопцем Іван Ружин попрощався з батьком, якого забрали на фронт. Тоді він його бачив востаннє. Вже через п'ять місяців Василь Ружин загине поблизу румунського кордону. Місце загибелі з похоронки та листа бойових побратимів будуть різнитися. І почнеться довгий пошук, що завершився лише цього року...

Міг загинути ще в 1941 році

Василь Ружин, який народився в 1911 році в селі Хлистунівка, на середину 1930-х років уже мав четверо діток. Наймолодшим був Іван. Жили скромно, як і більшість односельців. В кінці 1930-х років Василь Ружин став бригадиром рільничої бригади колгоспу ім. Шевченка. Але від репресій це його не вберегло – перед війною Василеві за щось присудили два роки тюрми. Відсиджував у Житомирі. А коли німці підійшли до міста, якась добра людина відчинила браму і випустила в'язнів.

До Хлистунівки Василь дістався пішки, хворим. Декілька днів возив голову колгоспу Петра Стріленка, що був родом із сусіднього Орловця. Одного серпневого дня, коли німці підійшли до Хлистунівки, голова наказав запрягти коней і їхати в центр села. А там вже були німецькі солдати на машинах. Стріленко зіскочив з воза і кинув під колеса автомобілів гранати. Проте вони не вибухнули. Голова крикнув Василеві, щоб той тікав, а сам кинувся в протилежний бік у гречку. Німці застрочили з автоматів і прострелили йому ноги. Потім підбігли і пронизали тіло зухвальця багнетами...

По Василеві теж випустили декілька черг. Один кінь був поранений, але чоловік залишився неушкодженим. Доля вберегла його тоді від ворожої кулі.

Запис у похоронці був помилковим

У лютому 1944 року радянські війська звільнили Городищину. Василь Ружин, обійнявши на прощання своїх дітей та дружину, пішов на фронт. А вже 7 липня 1944 року він навіки залишився лежати у молдовській землі. В похоронці повідомлялося, що Василь Ружин загинув смертю хоробрих при визволенні села Стара Скупень Молдавської АРСР. Згодом бойові товариші прислали листа, в якому вказали інше село – Мала Скупень. Та у сучасній Молдові таких сіл немає...

У 1980-х роках, щоб встановити точне місце загибелі батька, Іван Ружин звернувся із запитом до Центрального військового архіву СРСР у м. Подольськ Московської області. З архіву прийшла відповідь: "Ваш батько загинув у Румунії, і за давністю часу могила не збереглася".

Але Іван Васильович чомусь вірив, що й ця інформація помилкова. І ось тоді вирішальну роль зіграв Інтернет. На сайті Меморіалу пам'яті знайшлася інформація про те, що Василь Костянтинович Ружин загинув у Молдові в с. Великі Скуляни Унгенського району і похований у братській могилі.

Далі був лист до сільської ради, яка там зветься примарія, і телефонний дзвінок у відповідь: "Ваш батько дійсно похований у нашому селі. Чекаємо на 9 Травня як дорогих гостей".

Зустріч на молдовській землі

На могилу батька Іван Васильович поїхав не один. Взяв із собою онука Романа та онука рідної сестри – Сергія. Село Великі Скуляни лежить біля самого румунського кордону. Під час затяжної Яссько-Кишинівської операції бої тут тривали з квітня по серпень 1944 року. Багато солдатів і офіцерів 254-ої Черкаської дивізії Другого українського фронту загинули, визволяючи це село. Був серед них і Василь Ружин.

8 травня гостей зустрів секретар примарії Сергій Макаров. Він одразу провів чоловіків до братської могили, в якій лежать воїни з усього СРСР. На плитах вибиті імена 787 воїнів-визволителів і 171 молдаванина, які загинули в роки війни.

Наступного дня відбувся урочистий мітинг, на який зібралося майже все село. Зі словами привітання і подяки звернувся до присутніх й Іван Ружин. Там же Івану Васильовичу подарували книгу з короткими даними про всіх загиблих у Скулянах. В ній є ім’я Василя Ружина та ще півсотні воїнів – уродженців Черкащини...